Не треба замилювати нам очі…

Україна стоїть на порозі нових виборів, як президентських так і парламентських. Таке часте обрання політ. еліти вже скоро стане поганою звичкою нашого народу. Скільки ми мали турів виборів за останні 5 років? Скільки разів кожен з нас йшов знову і знову на виборчу дільницю з метою позитивно вплинути на будівництво справжньої політики і, відповідно, справжньої держави? Я, якщо чесно, втратив лік своїм походенькам до виборчої урни, хоча й декілька з них пропустив. Зі свого кола спілкування можу зробити висновки, що багатьох досі бентежить питання української політики і більшість з нас все ж намагається активно відстоювати свою громадську позицію, незважаючи на те, що депутати прекрасно справляються з перерозподілом влади без нашого втручання.
Проте який результат ми маємо, проявляючи цю активність? Як ми впливаємо на формування політ еліти та процеси державотворення сьогодні? Відповідь єдина – результат наших зусиль є нулевим, українська політика формується за бажанням окремих владних осіб.
Чому ж виникає ця ситуація? Можливо український народ настільки обмежений, що знову і знову наступає на одні і ті ж граблі, обираючи до Верховної Ради тих же відомих шахраїв та спекулянтів, чи, можливо, українцям просто не дають вибору, подаючи в бюлетні одні й ті ж прізвища та партії, тільки по-іншому перемішаних?
На порозі нових виборів «наші старі знайомі» - керівники провідних на сьогодні партій, знову будуть замилювати нам очі проблемами двомовності, роллю УПА в українській історії, критикою щодо економічної діяльності своїх політичних попередників, вони будуть згадувати політику кучмізму, жалітися на кляту кризу, обіцяти знайти вбивцю Гонгадзе та «розібратися» з Росією або НАТО. Чи нам це не набридло? Скільки ж можна говорити про одні і ті ж дрібниці, відводячи наш погляд від справжніх проблем в сучасній Україні, вирішити які вони, сьогоднішні політики, не мають потреби та вже й не в змозі.
Чому ніхто не згадує, що за останні пів року Україна втратила понад 80% своєї виробничої потужності? Вони намагаються будувати економіку завдяки траншам МВФ та реформуванню банківської системи – але як можна підняти українську економіку, беручи в борг без можливості його повернути, або перекладаючи гроші з однієї «банківської кишені» до іншої? І якщо вже на те пішло, де подівся перший транш МВФ? Дорогі політики, може ви покажете нам, українцям, де результат вливання цього траншу? Чому ніхто з політиків не каже про будівництво нових заводів та фабрик, розвиток виробничої сфери, а не сфери обміну та обслуговування? Чи, можливо жоден політик не вивчав основи економічної теорій, за якою економіка держави не може будуватися на останніх двох сферах? Якщо так, то нехай вони звільнять своє місце за профнепридатністю для молодих, освічених економістів.
Знаю, що якби прочитав цю статтю шановний пан Яценюк, то він би почав голосно заперечувати позицію сучасних політиків стосовно СПРАВЖНІХ проблем в Україні: «Як це ніхто з політиків не згадує про розвиток виробничої сфери? А як же мій Фронт змін?» Шановному пану Яценюку можна було б відповісти єдине: «Існує різниця щодо реального бачення проблеми і методів її вирішення та голосного кричання про цю проблему, коли ваші піар-менеджери вбачили чудовий шанс в піднятті питання, яке всі обходять. Пан Яценюк вже мав змогу показати свою економічну програму на дії, перебуваючи на відповідній посаді в Криму, входячи до верхівки правлячої партії та перебуваючи на посаді голови уряду. І ці дії, дуже відрізняються від вашої балаканини сьогодні».
Не хочу здаватися негативістом-декадентом, торочачи про безрезультатність будь-яких спроб нашого народу щось змінити на краще зараз, проте доти, поки ми не маємо нових кандидатів для формування політ. еліти сьогодні, ми нічого не змінимо, переставляючи місцями одних і тих панночок та панів, дозволяючи сьогоднішньому уряду та депутатам використовувати на нас, українцях, старе як світ правило «розділяй та владарюй».