Котовск-Live
Каталог статей
Категории раздела

Форма входа

Разделы сайта

Приветствую Вас, Гость · RSS 18.11.2017, 02:08

Главная » Статьи » Новости Украина

Повернення до самих себе

Назар Оберіг




Гряде! Гряде! Перейменування всіх "закомуняканих" вулиць, сіл та міст України! І зверніть увагу: робиться все відкрито і відверто, тому що — то добра справа! І не перейменування навіть, а повернення історичних, суто українських назв та імен. Пригадайте, як подібну справу витворяли "комуняки?" Таємно, из-за вугла, підло, бо сама суть комуніста — "швондерізм", бо сама суть комуніста — "шаріковщина", що мріє жити ласо за чужий рахунок грабежем.

Коли комуністично настроєні лідери говорять про те, що не варто витрачати гроші на стирання їхнього диявольського сліду з мапи України, я регочу. Хто б ще гавкав! Вони навіть Санкт-Петербург, Твєрь, Нижній Новгород облєнінили, обкалінінили, обгорькили. А які-небудь села і невеличкі міста — до десяти разів перейменували, ледь не кожну п’ятирічку. І в громад якось забували запитати. Коли ж нині який-небудь колишній комуніст і одночасно колишній голова колгоспу (котрий він сам і розвалив, тому що його вожді таємно (!) про теє постановили) звертається до громади, то це виглядає так, немов канібал закликає людей схилитися до вегетаріанства!

А як вони до церков (звичайно ж, Московського патріархату) ломанули!!! Навіть не смішно спостерігати. Чого вони бояться? А я скажу! Щирі українці, котрих вони голодом морили та вбивали всілякими іншими садистськими способами, так мерті не боялися, як "прокомунякнуті" типи бояться того, щоб відкрито і відверто Іуд називали Іудами, стукачів — стукачами, україножерів — україножерами, виродків — виродками. Ніхто пістолета до потилиці не приставляє, із домівок не виганає і навіть грошей, натяганих із розвалених (ними ж, бо хто ж очолював?) підприємств та колгоспів, не відбирає. Бояться правди, бо людям з талантами потомствених експропріаторів в чесному, відкритому суспільстві, котре пам’ятає минуле, місце одне — серед декласованих елементів, які не здатні бути ні селянами, ні працівниками, ні науковцями, ні письменниками, ні вчителями, ні керівниками виробництв, ні... ні... ні... А хочеться. Особливо хочеться бути проФФесорами (нікого не навчаючи), академіками (нічого не відкривши), полковниками (ніколи в армії не служивши) і парторгами.

Але я відволікся. Дуже погано, що нас привчили до обгиджування пам’яті наших пращурів. Типовий приклад — російське село Канцельсоновка (можете здогадатися, як її жителів називають). Українець (я) в 1992 році тут проходив по вулиці ім. Віннавера, звертав на вулицю імені Марка Твена, перетинав вулицю Набєрєжную і заходив до свого знайомого, котрий проживав на вулиці імені Мольєра. Вдумайтеся — вони що, творили во славу Росії? Я особисто не маю нічого ні проти Віннавера (великий шахіст початку ХХ століття), ні проти Марка Твена (американський письменник), ні проти Мольєра, ні проти Набєрєжной (якби по Канцельсоновці протікала ще бодай отакусінька річечка!), ні проти Канцельсона, тим паче, що й не знаю, хто він такий. Невже в когось язик повернеться сказати, що ці імена приліплені за згодою "кальсоновців"? Їх за бидло, як і нас, тримали ті, хто подібні назви розкидував по всьому Союзу для того, щоб навіть імен на Землі не лишилося таких, як-от: руський, українець, білорус тощо. І росіяни вже втямили гидомерність ситуації. Вони без крику, не шкодуючи грошей, спокійно приводять топономіку у відповідність до здорового глузду. Хто поїде в Бєлгородську область, нехай завітає в село Роспопівку, яке знову здобуло історичну назву після Канцельсонівки. Я навмисне навів приклад із життя північного сусіда, щоб не опиратися на досвід Західної України, тому що навіть на добру справу люди з отруєними "комуняцтвом" мізками кривляться — "западенщіна".

Але ще більше людей вважає повернення рідних імен в наші міста просто марною справою. Їх не короблять одіозні, м’яко скажемо. І пояснити неможливо, бо не чують. Їхні вуха, очі, розум — в роті: "калбаси что лі станєт больше?" Характерно — я не чув, щоб хтось сказав — "Яка різниця?", тому що людина, яка має і пам’ятає маму, тата, бабусю, дідуся, прабабусю, різницю добре тямить.

Такий собі Гузненко, колишній голова колгоспу, а нині голова сільради, в часи пограбування мат. цінностей колгоспу на міліони гривень, пальцем не ворухнув, до громади не звертався, не волав Кравчуку чи Кучмі: "Що ж ти робиш, президенте?!" А сьогодні криком кричить і бігає по людях (про громаду, диви, згадав!) — „не нада пам’ятника Дзержинському валять”, „не нада Лєніна стирать” — це грошей коштує. Фарисейство!

Дійсно: пам’ять людська — це така субстанція, котру руками не помацаєш, в рот не впхаєш, щоби у пузі бурчало, на плечі не накинеш, коли холодно, але вона – настільки важливий згусток духовної енергії, що без неї людина стає схожою не на людину, а на Гузненка "комунякнутого". Інформація для роздумів: на теренах сучасної Запорізької області бовваніє ніяк не менше 1000 "комуняцьких" ідоляк, художня вартість яких рівна нулю (0!). А комуняцька влада їх цінила дуже високо, правда, дещо оригінально — на вагу. 1 кг мармуру в ідоляці оцінювався в 100 рублів, граніту — 60, гіпсу — 20 тощо. І ці "шедеври ідіотизму" всучувалися громадам без їхньої згоди і навіть потайки: бац, і вже стовбичить. А грошики лупили по вищеназваному прейскуранту. Вигідний бізнес.

Московський більшовизм воював з українською пам’яттю тотально. Про те, що книгарні палили, людей з розумом вбивали, замовчували історичні факти, храми руйнували, — вже говориться. Але доходило до такого, у що й повірити важко: в старовинних українських селах, історія яких пронизує кілька століть, місцеві комуняцькі посіпаки за таємними наказами Москви рівняли бульдозерами старі цвинтарі. І це варварство вершилося не так давно — в 50-ті, 60-ті роки минулого століття. А на кістках людей потім зводилися ферми та хімсховища. Нині, якщо  бомжа спіймають зі сталевим хрестом з цвинтаря чи з фрагментом оградки, про те газети прописують, осуджують... Згоден, так і треба. І тому про тотальне варварство також не гідно мовчати.

В Запоріжжі ніхто не може вказати місця поховань померлих при будівництві і відбудові Дніпрогесу імені вождя світових людожерів. Не було таких? Не вірте. Процитую телеграму в Москву із Запоріжжя від 12.01.31: "На стройке свирепствует тиф и холера. Есть необходимость дополнительно привлечь 15-20 тыс. человек раб. силы." Гениально — жодного слова про те, що людей потрібно лікувати!!!

Кожному, хто буде заперечувати мною наведену інформацію, я пропоную голими ногами 3 дні помісити бетон і радісно при цьому посміхатися в об’єктив, як це добре видно в офіційних московських кінохроніках, або пропоную 3 дні потягати тачку вагою 120 кг на 19-ий поверх (57 метрів), виконуючи дніпрогесівську норму, і отримувати за це баланду, а не гроші.

Я запитував у краєзнавчому музеї, чи була їдальня для творців "чуда первой пятилетки". Не знають. І в жодній хроніці я не бачив, щоб люди їли, спали. І вдень, і вночі вершився подвиг. Диво!  А, може, звичайне людожерське ставлення до людини?

А ви про Лєніна — хай стоїть. Хай стоїть, тільки догори ногами. Все одно художня цінність його — нуль.

І останнє: повернення рідної топономіки на нашу землю і зруйнування ідолів — це перемога правди і людяності, це перемога віри над безвір’ям, добра над злом, яке зоветься комуно-більшовизм.

І порядні росіяні в цьому з українцями разом. А шарікови зі швондєрами, звичайно ж, — проти.

 


Про все на світі рідною мовою. "ПРОСТО". Український тижневик. Запоріжжя.


Источник: http://www.prostoplus.zp.ua
Категория: Новости Украина | Добавил: Voin-Prava (18.09.2011)
Просмотров: 424 | Комментарии: 1
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Бесплатный хостинг uCoz